Конференція для учнів старших класів

Позакласна робота

                                 До Міжнародного дня рідної мови

Матеріали конференції для учнів старших  класів

Тема «Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми її плекатимемо» (О.Гончар)

Мова - оселя буття духу

У початках створіння світу було СЛОВО. У початках створіння нації теж повинне бути СЛОВО.

Після кількох літ незалежності мовна ситуація в Україні викликає тривогу. Українська мова слабо захищена Конституцією та існуючим законом про мови.

 Не додає Україні престижу мова її громадян. Як відомо, давні греки тих, хто погано говорив по-грецьки, уважали варварами. У цьому сенсі в нас суспільство майже всуціль варварське. Ні справжньої української мови, ні російської. То якої ж другої державної мови прагнуть так звані“російськомовні”? Чи відомо їм, що їхню “другу державну” в західних наукових виданнях вже офіційно називають суржиком?

Явище вимагає терміна, і воно його отримало.

Слово “суржик” давно відоме в Україні, насамперед у млинарстві. Суржиком називали мішанину зерна, а також борошно з такого зерна, і це було не першосортне зерно та низької якості борошно.        

Сьогодні слово “суржик” почали вживати і в широкому розумінні - як назву убогого духовного світу людини, її відірваності від рідного. Суржик в Україні є небезпечним, бо загрожує змінити мову, що формувалась упродовж віків. Мову, величезне багатство й мелодійність якої визнали в 1943 року в Парижі на Всесвітньому конкурсі краси мов, де українська посіле третє місце.

То як маємо трактувати наш суржик, не як нашу вину, а як спільну хворобу, яку потрібно лікувати?      

Чого варті, наприклад, постійні повідомлення - мовляв, відродимо економіку, тоді й почнеться духовне відродження. Але економіка - це одне, а культура зовсім інше. Блюзнірство говорити про те, що духовне життя залежить від добробуту, коли перед очима з’являються долі замучених, репресованих українських письменників. Чомусь в історичне безсмертя увійшли саме вони, а не ті, що процвітали за всіх режимів. І дається взнаки знівечене поняття людини в поневоленій нації .

„Ну що б, здавалося, слова...”

Цим емоційним рядком починається один з віршів безсмертного Тараса Шевченка Пригадуєте?

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого,

А серце б’ється - ожива,

Як їх почує!

Але ж чи б’ються-оживають ваші серця, добрі люди, коли ви чуєте або читаєте мовні покручі, словесні повтори, неоковирні висловлювання? І це не тільки в ярмарковій метушні та серед вуличного гамору.

„Слово надається народному депутатові Філенко”, - оголошує на засіданні українського парламенту голова. „У мітингу приймали участь...- ”констатує кореспондент радіо. „Тому питання про несуміщення цих двох посад піднімалось і депутатами міськради...” - інформує газета.

Пересипана, буває, наша побутова мова словесним бур’яном, як-от; „магазін”, „конєшно”, „вторий”, „кажицця”, „бомага” тощо. Якою фонетикою (типу: „Скоко часов?” - „Іди звєдсєля”) ріже слух мова  двох молодиків

„Людина, байдужа до рідної мови, - дикун”, - писав російський письменник Костянтин Паустовський. Та невже ми, українці, у значній своїй масі поступово перетворюємося на дикунів?

Мені бабуся розповідала, що в їхньому селі одним з найнедоброзичливіших побажань, які проривалися у сварках поміж сусідами, було таке: „А щоб ти забула, як тебе звати!”А що, коли ціла нація потроху забуває свою назву - власне ім’я? Хто та зла сусідка, що так нам наврочила? І людині неприємно, коли спотворюють її ім’я. А що вже казати про цілий народ?

 Ми вже дорослі люди й неодмінно скоро задумаємося над тим, як зробити  життя гідним та забезпеченим. З цього приводу Дейл Карнегі писав, що про людину судять за 4 речами:

-     як вона виглядає;

 -    що вона робить;

-         що вона говорить;

-         як вона говорить.                                                                                                                        

      Отже, на 50% ставлення до людини у світі залежить від її мови. І тепер ми готові знову оголосити на весь світ:

“Ще не вмерла Україна...!”

Бо живе наша мова, тож живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність і з нами 15-мільйонна діаспора.

Бо наша мова - це ми, українці, - народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра.

Сьогодні українська мова здіймається на потужних розмахах відроджених крил національної свідомості. Будьмо ж пір’їнками тих крил, дорогі співвітчизники! Користуймося рідним словом, оберігаймо

його коріння.

Плекаймо рідне слово, не дозвольмо відібрати його у нас жодним напасникам!                                                                                 

Тетяна Бойко

Шановні присутні!!

Проблеми, які ми порушили сьогодні, дуже важливі.

Ми повинні утвердити у своїй свідомості, що рідна мова - домінантна, тобто така, що вимагає уваги Не тільки тому, що вона рідна! Адже наша мова гарна, милозвучна. Нею можна висловити найніжніші почуття й найвищі наукові досягнення: українські пісні відомі у всьому світі, перший кібернетичний словник складений саме українською мовою. Словник лінгвістичних термінів, перший у колишньому Союзі,- теж український.

А чи задумувалися ви над тим, що вимовлені слова й навіть думки матеріалізуються,  вони несуть позитивну або негативну енергію. Невже слова можуть накликати на здоров’я людини ускладнення - зламати нервову систему й організм у цілому?

Виявляється, що коли озвучуються тільки добрі слова, то утворюється так званий окситоцин, який осідає на стінках кровоносних судин,укріплюючи нервову систему людини та організм у цілому!

Так, однією з прикмет культурної катастрофи нашого часу є лихослів’я. Це явище вже давно перестало бути новиною, і сьогодні мат можна почути не лише від п’яного сторожа,  а й від дітей та молоді!

Щодня  багато людей  незалежно від соціального стану, віку, статі використовує «міцне слівце»  з приводу і без нього. "Гнути матюки^» стало якимось своєрідним ритуалом.

Далеким пережитком для декого залишилося  правило не вживати нецензурних слів при жінках, а сьогодні майже кожна з них може «переплюнути» в цьому мистецтві будь - якого чоловіка!

Ми бачимо, що жаргонізми й нецензурна лексика агресивно входять у побут. Часто чуємо слово «тусовка». А чи знаємо, що воно означає? Виявляється , що тусувати - це бити, скандалити. сваритися в компанії бомжів, повій, наркоманів. Більшісь нецензурних слів доходить до нас з місць позбавлення волі! Ми часто використовуємо слово «крутий», навіть не задумуючись над значенням! А на зоні «крутий» - авантюрний рецидивіст, озброєний грабіжник, а «лох» - це жертва злочину! Часто ми чуємо вислів «не наїжджай на мене» , а «наїжджати» - означає грабувати. Тож подумайте, перш ніж використовувати у своєму мовленні такі слова!   Люди, уживаючи нецензурні слова ,навіть не задумуються над їхнім змістом.  А саме ж слово впливає на наші гени - чи то подовжуючи молодість, чи наближаючи старість. Дослідження показали, що в  тих, хто використовує у своєму мовленні нецензурні слова, швидко проявляються вікові зміни, що призводить до всіляких хвороб.  До речі, учені переконалися  в тому, що руйнівна дія лайок не залежить від гучності. Виявилося, що й найтихіший шепіт має вбивчу силу.

Я повністю згодна з твердженням, що матюки - це мова кримінального світу, що руйнує еталон нашої мови!.А мат - це ще великий гріх від Бога і осуд людей! Біда в тому, що не обов’язково сваритися самому, від хвороб страждають і ті люди, які стають випадковими слухачами сварки! Мат уживають з метою висловити зло, неприховані гнів та ненависть. Як у світі є продукти , що швидко псуються, так і в пам’яті людини - негативні слова гниють. Звідси такі захворювання, як склероз, атрофія, недостатність.  Народна приказка каже: від гнилого серця - гнилі слова. Коли серце розпусне, то погані слова з’являються як ознака бездуховності. У нашому повсякденному житті нікого не здивуєш не цензурщиною,  образами, а от добре слово - рідкість!! Тож  даруймо один одному слова щирості, вдячності, поваги, любові! Говорімо те, що б хотіли почути у свою адресу. Нехай ваші слова стануть тією живою водою, яка лікуватиме людські серця, приноситиме мир і радість.              

                                                                                   Руслана Бондаренко

 Мова-це доля нашого народу!

Шановне товариство!Що ви відчуваєте, коли прислухаєтеся до мови на вулицях? Особисто в мене серце починає битися частіше, але то тільки від жаху! Здавна існувала думка про те, що людину краще впізнаєш,коли її

не тільки побачиш, а й почуєш. Можна володіти кількома мовами, але досконало знати рідну-обов’язок кожного. Адже мова-це серце нації, що має своє обличчя,свій характер, свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле,теперішнє й майбутнє.

У часи адміністративно-командної системи було проголошено ідею «злиття націй». Саме тоді ми забули наше ім'я-українці і перетворилися на «хохлів». Унаслідок слухняного виконання наказів українську мову поволі витісняли з усіх сфер суспільного життя. Українці почали соромитися спілкуватися рідною мовою, замінюючи її російською. Багато хто, будучи лакеями за натурою, цурався батьківського коріння.

Шановні друзі! Чи можете ви уявити собі німця, який би в Німеччині розмовляв італійською чи французькою? Мабуть, ні. Бо німці поважають себе як націю, пишаються своєю батьківщиною. Це ж можна сказати і про італійців, французів, англійців... То чому ж ми хочемо бути манкуртами безрідними , говорячи про двомовність в Україні? Прислухаймося до наших сердець! Спитаймо себе: «Хто ми? Чиїх батьків діти?» Я говорю українською,бо я-українка. Не хохлушка,не малороска, а –

УКРАЇНКА! Бо живу на землі Т. Шевченка, І. Франка, М. Хвильового, О.Довженка й щиро пишаюся цим. Сподіваюся, ні, вірю, що ми велика нація і зможемо це довести усьому світу.

Чи кожен громадянин нашої держави може твердо сказати про себе: «Я- українець і говорю українською...»? Звичайно,такі люди знайдуться в Україні. Та,на жаль, будуть і такі, котрі скептично скажуть: «А что такое «мова», як у тій байці Павла Глазового, інші у кращому випадку просто змовчать. Деяким це питання може здатися неактуальним або навіть безглуздим. І зовсім мало тих, хто в глибині душі соромиться того, що не розмовляє рідною мовою в повсякденному житті, чи що найжахливіше – не знає її. Але ж ніколи не пізно вивчити рідну мову, а до того ще й кілька іноземних. Звісно, я не хочу давати тут поради, але  глибоко переконана,що знання рідної мови-то запорука як власного щасливого майбутнього,так і майбутнього всієї держави.

Відомий філософ Й.Гердф мудро сказав: «Хто не любить своєї мови,солодких святих звуків дитинства, не заслуговує на ім'я людини». Жорстоко. Але ж як справедливо! З гіркотою і болем спостерігаю за виступами депутатів Верховної Ради,міністрів,дикторів телебачення. Та ми не вони, і не можемо дозволити собі «їздити на метрі», жити в «хаусах», подорожувати «по морям і океанам»,розважатися у «шоу-холах», чьокати, шокати, уживати знахідний відмінок замість родового. Як влучно з цього приводу сказав наш поет-земляк Дмитро Білоус: «Обережно, слово!!!» Я б на кожному кроці,на кожному перехресті,на кожній вулиці, у кожному селі й місті поставила б цей знак сьогодні замість безглуздих щитів-реклам,бо мова-то скарб. І коли є загроза хоч дещо втратити з того скарбу,то маємо все зробити,щоб не згорнулися крила,щоб не обірвалася золота нитка,яка веде з давнини в наші дні. Бережімо, збагачуймо велике духовне надбання народу-рідну українську мову!                  
                                                                                                                      Ірина  Рубан

Я, Богдан Лопошук, учень 11 класу хочу представити вашій увазі презентацію на тему «Культура мовлення в Інтернеті».

Усі ми знаємо, що невід’ємною ознакою освіченої, всебічно розвиненої людини є вміння активно використовувати як знаряддя спілкування сучасну українську мову. Мова та мовлення – різні поняття, та між ними існує тісний зв’язок: це дві форми існування одного суспільного явища, що співвідносяться між собою як загальне (мова) і конкретне (мовлення).Відомий дослідник у галузі риторики Поль Сопер писав: «Мовлення – щось більше, ніж механічно вимовлений ряд звуків, який виражає миттєві спостереження і настрої, що переповнюють у цю мить того, хто говорить. Мовлення – це людина в цілому».

Інтернет – колосальне джерело інформації.  Його можливості використовуються не лише  для пізнання, але й  для спілкування. Стиль Інтернет-мовлення є наближеним до розмовно-побутового. Наявність діалогів, полілогів   дає можливість спостерігати живу мову на екрані. Та комп'ютерна освіта цінується більше мовної, тому вважається особливим шиком висловлюватися спрощено, негативно впливає на грамотність українців,  розвиток української мови  та культуру нації в цілому.                   

У культурі мовлення виділяють: правильне мовлення (нормативне) і мовну майстерність (ясність, естетичність, виразність).

Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Еталоном слугують  правила вимови звуків і звукових комплексів, наголошування, словозміни, словотворення, вживання слів у властивих ним значеннях, правила побудови синтаксичних конструкцій (словосполучень і речень), орфографічні, пунктуаційні норми,  тощо.    

Мова Інтернет-спілкування характеризується недотриманням орфографічних та літературних норм. При цьому ненормативність у такій комунікації може бути ознакою елементарної неграмотності:

«зробимо аналіз розділа», «зарас прийду», «надобраніч», «безплатно» «кандидат медицинських наук»,

"Коешн всі пишемо так, а про граматиці нікада особливо не замислювалася, ось в реалі пишу з вродженою грамотністю ..."

Ненормативність може бути і формою економії часу, як, наприклад, пропуск букв у словах при зрозумілому змісті фрази:

1.      А: Мені в четвер треба бти на засіданні (бути)

Або вона зумовлена технічними умовами спілкування при поліфункціональності комп’ютерних систем. В останньому випадку автор не перевіряє набраний текст і вибрану на клавіатурі мову:

2.      А: Можеш говорити? Б: fuf  (ага)

Часто користувачі також членують текст на речення за допомогою розділових знаків, але не використовують велику літеру на початку речення, що вимагає участі в процесі двох рук:

3.      А: Я буду на засіданні через 5 хв. запізнився автобус -  перенесіть мій виступ.

            Комуніканти навмисно порушують загальноприйняті правила  і через намагання створити звуковий ефект за рахунок позначення розтягнутих голосних або використовуючи  запис слова, схожий на транскрипцію:

4.      «ну-у-у-у, не зна-а-аю я», «НЕ СПАААААAAAТИ!»

5.      А: трудисся? Б: а шо?

 В Інтернет-спілкуванні часто страждає логічність викладення (розумність, послідовність),речення  побудовані неправильно,  висловлювання  нечіткі й заплутані, а зміст сказаного зовсім не відповідає темі. Мовлення часто не точне (вжиті слова не відповідають їхнім лексичним значенням).

Так звані алогізми виникають унаслідок:

- поєднання логічно несумісних слів, напр.: жахливо добрий, страшно гарний;

- уживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтологія, напр.: місяць травень, моя особиста справа,  захисний імунітет;

- порушення порядку слів у реченні, напр.: успіх породжує старання;

- підміна понять, напр.:ревматичний діагноз не дає можливості мені ходити;

- невідповідності причини й наслідку, напр.: збільшення кількості порушень залежить від того, наскільки активно ведуть з ними боротьбу.

Є й одна специфічна ознака Інтернет-комунікації – відсутність лінійності в спілкуванні (утрата діалогічного чи полілогічного порядку чергування повідомлень через неспівмірний обсяг адресованої інформації чи синхронність при одночасній передачі/прийомі інформації:
А: Ти заходив ввечері в офіс?

А: Хотів в неті посидіти.

Б: Нє-а.

А:Ти викачав прогу?

Б: Я минулої неділі посидів.

А: а-а-а-а-а.

Б: Не можу.. не конектиця з серваком.

Страждають чистота і ясність мовлення. Що ж "каламутить" і засмічує українську мову?

Зайві слова, слова-паразити, які заповнюють паузи в мовленні, коли людині важко чітко висловити думку: ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумієш та ін.

Суржик. Той, хто пише: вроді, вообще, ладно, ужас, кашмар, прівєтік - добре знає, що це неправильно, але байдужий до наслідків.

Жаргонізми, діалектизми, ненормативна лексика теж часто розбавляють сухі повідомлення для зацікавлення аудит

Сленг, вироблений користувачами Інтернету, переходить навіть у загальновживану лексику:

клікнути(відкрити), хакнути (зламати), апгрейднутись (оновитись), банити (заборонити вхід), конектитися(з’єднуватись), трабла(помилка)

адмі́н (системний адміністратор);

екран смерті (синій екран, після  якого комп'ютер перезавантажується);

комп ( комп'ютер);

складня (папка);

інет (інтернет).

 Щодо мовної майстерності, то можна сказати таке:

зазвичай мова Інтернету неестетична (красиві фрази з глибоким змістом мало хто зустрічав) і надміру проста, аж до грубого примітивізму.

Але деяким Інтернет-користувачам не можна відмовити в багатстві й виразності мови. Їх висловлювання оригінальні, насичені епітетами, метафорами, порівняннями, приказками, прислів’ями, цитатами, афоризмами, звертаннями, риторичними запитаннями й приваблюють та утримують аудиторію надовго.

В онлайн-спілкуванні втрачаються такі аудіовізуальні можливості комунікації, як тембр голосу, акцентуація складників фрази, дикція, жести, міміка. Ці ознаки частково компенсуються використанням у розмовному дискурсі графічних елементів, що перебирають на себе відповідні функції.             Наприклад, щоб компенсувати акцентуацію слова або частини фрази,  уживають велику літеру.

Написання частини тексту з використанням клавіші Caps Lock свідчить про підвищений тон інтонації комуніканта.

Експресивність відтворюється завдяки великій кількості знаків оклику. Крапки здебільшого використовуються для  позначення роздумування, невпевненості.

 Емоції передаються і знаками-символами, не характерними для писемної мови. Це емотикони, або «смайлики», які можна створити зі знаків клавіатури.

Знаки $, *, =залежно від контексту можуть відповідно позначати поняття «гроші», «сніг», «те саме, що й...» та ін..

А часом ми повертаємось до наскальних малюнків. Ось на слайді привітання з Днем народження. Ясно і небагатослівно. Зате емоційно.

Усі шляхи підвищення особистої культури мовлення передбачають тільки наполегливу й самовіддану працю, незалежно від того, де і з ким ти спілкуєшся.  Їх можна визначити як тверді принципи і як звичайні практичні поради:

-          свідомо й відповідально ставитися до слова;

-          створити настанову на удосконалення знань;

-          стежити за своїм мовленням, аналізувати його;

-          читати художню літературу, записувати цікаві думки майстрів слова, учити напам'ять афоризми, вірші;

-          активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до наук. Це підвищує інтелектуальний рівень особистості і віддзеркалюється в мовленні;

- не піддаватися впливам "модних" тенденцій, аби прикрасити

мовлення екзотичним чужомовним словом, "демократизувати" жаргонізмом, уникати мовної агресії;

-                     намагатися не впадати в крайнощі - не бути ні сором'язливим маломовним мовчуном, ні велемовним самовпевненим балакуном, а говорити тільки тоді, коли є що сказати.

Інтернет – невід’ємна частина сучасного світу, і найближчим часом його вплив лише посилюватиметься. Та він не повинен стати інструментом мовного зубожіння й безкультур’я української нації.

Дякую за увагу!