Позакласне читання. Література рідного краю «Срібна лілея Йосипа Дудки»

Урок літератури в 10 класі

Позакласне читання. Література рідного краю

«Срібна лілея Йосипа Дудки»

Мета: познайомитися із болючою й радісною сторінкою літературної Роменщини – життям і творчістю Йосипа Дудки, удосконалювати навики виразного читання поезій; розвивати вміння орієнтуватися в прочитаному, стимулювати до власних висновків; формувати морально-етичні якості, почуття патріотизму, сприяти екологічному вихованню учнів; виховувати любов до поетичного слова, гордість за талановитих людей рідного краю; учити цінувати життя й шукати поетичну струну в молодому серці.

         Тип уроку: засвоєння нових знань, формування вмінь і навичок. Література рідного краю.

         Форма проведення: урок-літературний портрет, урок-рефракція.

         Обладнання. Портрет Йосипа Дудки, малюнок титульної сторінки збірки «Собори душ», тези для кожного учня, аудіозапис, відеофрагменти «У Широкому Яру», епіграф

                                      Собори душ своїх бережіть, друзі…

                                                                           Олесь Гончар
На уроці присутня донька Йосипа Дудки -  Надія Йосипівна Карпенко

Перебіг уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Вступне слово вчителя

        

         Учитель. (читає напам'ять вірш)

         Вигравав дударик на дуді,

         Доки було сонця і простору

         І – струмками пальці молоді,

         І – струмками музика угору.

          І була та музика сама –

         Дикий кущик в дикім-дикім світі…

         Ой клювала ж холодом зима,

         Ой на сонці ж розпинало літо!

                   І була та музика чужа

                   Для чавунного чужого вуха,

                   Підповзала холодом вужа,

                   І чужий ту музику не слухав.

                   А свої? О де ж вони свої?

                   Може, й досі йдуть Чумацьким Шляхом?

                   Чи впізнають там вони її.

                   Під пустими гарбами невдахи?

         Цими рядками  поет із Недригайлівщини Микола Гриценко уводить нас у світ гіркої долі Великої Людини, чия творчість – музика – була «дикий кущик в дикім-дикім світі». А незвичайним трагідудариком є наш земляк Йосип Михайлович Дудка.

ІІІ. Оголошення теми, завдань уроку

         За тиждень до уроку в кабінеті знаходився список поезій Й. Дудки. Кожен з вас міг вибрати для вивчення напам’ять будь-яку з них.

         Сьогодні ви познайомитеся з життєвим і творчим шляхом письменника, з його поглядами та переконаннями. А допоможуть у цьому тези, які знаходяться у вас на столах. Опрацьовуючи їх, ми будемо звертатися й до поетичного світу поета, щоб зрозуміти його душу, думки й сподівання. Урок вимагатиме від вас відповідної уваги, оскільки потрібно буде записати проблеми, які порушує автор у своїх творах, що саме вкладає у зміст слів «собори душ» та чому твори Йосипа Дудки як срібна лілея. (Учні записують у зошити тему уроку).

ІV. Сприймання та засвоєння учнями навчального матеріалу

         1. Повідомлення про життя і творчість Йосипа Дудки. Коментування тез.   

Учитель. Зібраним про нелегку долю письменника поділяться літературознавці, яких ми назвемо «зоринами правди».

         У ролі Йосипа Дудки – учень. (Він сидить окремо за столом у вишитій сорочці)

         Перший учень. (У цей час демонструються відеофрагменти «У Широкому Яру»)

         Йосип Дудка народився 15 листопада 1915 року в чарівному куточку мальовничої України на Роменщині. Обіч – гай. Хутірець іменується Широкий Яр. Він і справді широкий, любовно омитий водами швидкоплинної Сули. Стоять в задумі розлогі верби; вони, напевне, ще пам’ятають закоханого в слова чоловіка, який тут жив і творив. Хата його батька – над самісінькою річкою. Ось його робочий кабінет. Тут ще панує дух творчості й наснаги…

         У 30-х роках Йосип Михайлович закінчив школу «колгоспної молоді» при Роменському сільськогосподарському технікумі. Потім були роки навчання в Ніжинському педінституті.

         Другий учень. Щире захоплення красою рідної мови, її піснями пробудило інтерес до української минувшини. У студента Дудки знаходять лист брату, у якому він  пише про масові арешти Йосипа Михайловича негайно викликають до декана, на місяць закривають у слідчому карцері, погрожують виключенням із вузу за палку пристрасть до рідного слова.

         Перший учень. Декан факультету зрозумів становище Дудки, запропонував перевести на російське відділення. А 30 червня 1938 року Йосип Дудка отримав диплом ІІ ступеня.

         Особливо важка доля випала йому в час війни. Під час окупації німці відправили його до Німеччини. Ледь лишився живий після каторжної праці. Працював на шахті «Брухтштрассе», а ще випікав хліб на хлібопекарні, бачив катів і запроданців.

         Учень (Дудка). «Перо випадає з рук від страшно пережитого. Три роки в пащі звіра, в глибинах Вестфальських шахт довбав вугіль, голодував, жив у промерзлих бараках. Раз був засипаний породою, двічі під час бомбардування, один раз забитий мало не на смерть».

         Другий учень. Йосип Михайлович приязно згадував своїх побратимів: білорусів, євреїв, поляків. І не вивищував свою українську націю над іншими, цінував людей за розум і порядність, а не за їх національною приналежністю.

         Повернувся додому – хата майже розвалюється. Ремонтувався, поволеньки почав «стягатися» на нову. Навколишні сільські жителі втікали ближче до райцентру. Він же, вчитель, навпаки – будувався на хуторі, де невдовзі лишився один з дружиною і донькою. На що міг сподіватися в Широкому Яру? До школи – в сусідні Вовківці, наприклад, мусив переправлятися човном, бо ветхий місточок знесла весняна вода.

         Йосип Михайлович працює вчителем російської мови та літератури, залишається вірним своїй справі.

         Учень(Дудка). Над Сулою ізнов голуби.

І вихоплює хвиля на гребінь

Як ти мріяв…Як ніжно любив

Це роздолля – і поле, і небо! –

І здається ще й досі мені:

вечір… зорі… і срібна підкова

Ти ж далеко заплив на човні

За женьшенем цілющого слова.

         Другий учень. Знаючи, що женьшень – цілюща рослина, поет сподівався, що своїми творами він зможе зцілити людські душі…

         Але… вчителя російської мови звинувачують у націоналізмі.

         Учень (Дудка). Та не зміняв на скибку ласу

Я шлях, і мову, й родовід.

І всі болючі драми часу

В моє життя вписали слід

         Перший учень. Знову переслідування, конфіскація домашньої бібліотеки; друкувати твори перестали, збірку поезій з видавничого плану виключили. Яка то була трагедія для обдарованої людини – зрозуміло кожному. Як було дружині Марії Степанівні? А доньці – Надії? Тільки завдяки їхній моральній підтримці Йосип Михайлович витримав.

         Після вимушеної перерви роботу Йосипу Дудці все-таки дали. Тільки в іншій школі – Вощилихівській (Роменський район). Тому доступу до газет і журналів учитель не мав. За 20 років жодного друкованого рядка!

         Учень (Дудка). Якось дивно це у світі.

На живого – і звір навскіс…

А помер – на могилі квіти

І в очах якось ніби підріс!

Я ж пишу ось – про дні погожі.

І про біль, що пізнав до пуття.

Надрукують посмертно, може,

Коли був «не таким» за життя.

         Учитель. Спогади, спогади. Це вони повертають нас у безтурботне дитинство.

         Інсценіація (за спогадами доньки Йосипа Дудки, у ролі Надійки – учениця   3 класу, у ролі Дудки - учень)

-         Ой тату, що то за рибка пірнула під ряску?

-         Краснопірка, доню.

-         Татусю, он подивись, як лілії розквітли… А чому вони увечері маленькі?

-         Лягають, Надю, спати, оченята закривають.

-         Як люди, татку?

-         Як люди, доню.

-         Тату, а як лелеки знаходять дорогу до нас?

-         Їм серце підказує шлях.

-         Ой, як шумить очерет! Про що він говорить?

-         Про завтрашній день, Надійко.

         Учитель. Ось такою маленькою дівчинкою пам’ятає себе Надія Йосипівна Карпенко, колишній вчитель української мови та літератури Вощилихівської школи. Сьогодні вона присутня на нашому уроці.

-         Надіє Йосипівно, який був ваш батько?

         (Виступ доньки Йосипа Дудки)

         Учень (Дудка). Чи судилося так?

Все нагода надворі,

Все щось доля недобра пряде

Не вписавсь я в єдиному хорі

Ані тут, ані там, аніде…

Може, й краще, не зрадивши віри,

Не схилять голови таки вниз…

Й до останнього подиху вірить,

Що й тебе зрозуміють колись…

         Учитель. 22 листопада 1990-го його не стало. Та залишилися чисті, ніжні, як срібні лілеї, його вірші. Зрозуміли нарешті поета. Бо в 1993 році вийшла збірка «Собори душ». Чому назва саме така ? Бо твір Олеся Гончара «Собор» був улюбленим для вчителя Дудки.

          Йосип Михайлович писав:

Може, й жив я, мій друже, для того

Щоб з тобою зустрітись колись.

         Так, ми маємо нагоду сьогодні зустрітися з поезією нашого земляка.

         2. Аналітична бесіда-спостереження над проблематикою творів

Пісня «Сині птиці» (співає вчитель).

Мої вірші… Ви птахи сині.

Без вас я вмер би в самоті.

З дитячих весен і понині були ми разом у путі.

Сувора старість по краплині

З’їдає все, згинає вниз

Спасибі вам, о птиці сині,

Що ви мене ще не зреклись!

Вірш поклав на музику Валеріан  Стратуца, молдаванин за походженням.

-         Як ви думаєте, чому свої вірші поет називає" синіми птицями"?

         Учитель. А зараз звернімося  до невеличкої збірочки, з якою ви познайомилися вдома.

         Перший розділ називається «Собори душ».

-         Які вірші, на вашу думку, наповнені філософським змістом?

-         А пам’ятаєте вірш «Важка над обрієм завіса»?

         (Учень читає напам’ять вірш).

-         Як ви розумієте слова «страшно жити, як все життя – питальний, знак…»

-         Скажіть, які рядки звучать афористично? Прокоментуйте їх.

Яким же перед нами виступає поет у цьому розділі? (Поет виступає поборником правди і добра. Він чесний і порядний, бо вважає, що чесність і «дух роботи – з усіх богів найвищий Бог»)

         (Учні висловлюють свої враження від  віршів «Собори душ», «Час бездуховності», « Скресання криг (Катрени)»)

         Бесіда за змістом понять «душа», «духовність», «собор» – «собор душі»

                  Учитель. Наступний розділ «Автографи ластівки». Скажіть, у цьому розділі той Йосип Дудка, що був у попередньому?

         (Ні, перед нами людина ніжної натури, лірична).

-         Які ви помітили рядки, що підкреслюють: поет – природолюб, розумний спостерігач? («Відпливають за обрій зірки», «на тополі вистукують дятлики телеграми», «ліс догриз окраєць дня», «червень на орбіту виводить невгамовне літо»)

-         Розкрийте головну думку поезії. «Хіба ж не скарб – оці ліси?» (Читання напам’ять)

-         Як ви думаєте, який вірш Йосип Дудка присвятив своїй дружині Марії Степанівні? («Просто – сядь ось біля мене».)

-         Є в розділі вірш «Автографи ластівки». (Учень читає напам’ять). Яку ж таїну буття треба шукати в автографах ластівки?

-         А які думки виникли у вас, коли читали розділ «Здолати слова невагомість»? (Учні читають напам’ять, аналізують вірші «О пошук слова…», «Мово рідна»)

         Учитель. Людина, яка  зазнала багато горя, зустрічалася з непорозумінням, неправдою, стукала в глуху стіну, про що могла писати в передчутті старості?

V. Закріплення вивченого матеріалу

        

         1. Учитель. До вас, любі друзі, до своїх нащадків,  звертається сам автор (звучить вірш «Хто ти?», аудіозапис з голосом Йосипа Дудки)

         Учитель. Хто будеш ти, нащадку мій?

Кому прийдешність я вручаю? – запитує поет

         2. Творча робота

- Дати відповідь на запитання у вигляді твору-мініатюри.

Або

-  Записати афоризми в життєву дорогу від Йосипа Дудки.

 (Діти зачитують свої роботи).

Учитель. Сьогодні ми з вами провели урок-рефракцію, на якому пропускали почуту на уроці інформацію через свою душу,  робили відповідні висновки стосовно свого «Я».

         Хай же ніколи не міліють криниці вашої душі. Сподіваюся, що в самостійне життя ви увійдете з добротою, порядністю, будете справжніми патріотами України.

         Звучить «Пісня срібної лілеї» (її виконує маленька дівчинка у відповідному одязі).

VІ. Підсумок уроку

         Бесіда.

-         Поясніть назву збірки « Собори душ».

-         Проаналізуйте епіграф до розділу «Собори душ».

-         Чому вірші Йосипа Дудки як срібна лілея?

         Учитель. Кажуть, водяні лілеї на ніч закривають свої пелюстки й опускаються під воду, а в затулених срібних долоньках їхніх квіточок ночують у теплі під водою всілякі комашки. Срібна лілея поезії Йосипа Дудки лише притоплена буднями в темних водах ріки Лета. Нехай вона випірне й знову розквітне на поверхні води, а всі шанувальники його слова складуть із своєї любові скромний букет в пам'ять про Поета.

VІІ. Домашнє завдання

         Підготуватися до уроку з теми «Чистота людських взаємин у поезії Миколи Гриценка (збірка «Білий налив»)».

       

                          Додаток до уроку

З розділу «Собори душ»

Собори душ

А нащадки прийдуть, спитають колись: ану якими ви були?.. Чим ваш дух трепетав?..

О. Гончар,

«Собор»

Собор душ…

Я уявив той ключ високий,

що в небі вільно проліта.

Мов зір один тисячоокий,

один порив, одна мета.

Собор душ…

Я уявив безмірне горе.

В яку ж ми впали коловерть,

як рідні зрушили собори

і обезглуздились ущерть!..

І потемніли видноколи,

і став нерідним батьків дім.

Залободилось наше поле –

чого, чого нема на нім?..

І лиш корисливі фіскали

раділи й радили? Корись!..

Себе, свій дух ми обікрали,

якнайріднішого зреклись.

І нині ще невтомні сноби

малюють груші на вербі…

Не отверезив їх Чорнобиль,

не вразив серце людський біль.

Краплина сонця

Колись коштовні камінці

дістав плавець в морській безодні.

Заграли барви на руці…

А згасло сонце – мов мерці,

поблякли скарби ті холодні.

І ось плавець до звіздаря

пішов, щоб таїну збагнути:

як донести через моря

для втіхи друга-трударя

південне сонце в ізумруді?

І посміхнувсь на те мудрець:

- Ну що ж?.. Пораду дати мушу.

Сховай в кишеню камінець,

а сонця краплю, промінець, -

щоб донести, візьму у душу.

1961 р.

Час бездуховності…

         Нема страшнішої пори,

         як стежка виведе в нікуди.

         І вицвітають прапори,

         і гине честь в обіймах бруду.

Час бездуховності…

         Де в’яне пісня і трава,

         де пилом припадає ліра.

         І плачуть обезкривлені слова:

         Любов… Надія… Віра…

Час бездуховності…

         І небо чисте, голубе –

         тьмяніє, зорянисте зроду.

         І ми – викреслюєм себе

         з історії свого народу!..

Скресання криг

(Катрени)

Скресання криг…

         Як шторм, доба

схитнула душ застійні хащі.

Із себе вичавить раба –

і найсильнішому

         найважче.

Добра і зла шукай причину,

що знаєш – в сейфи не складай:

усе, чому життя навчило,

в дорозі іншому віддай.

Хай розум зважить кожен вислів,

відкинь фальшиве – без жалю.

Існую, кажуть, доки мислю…

Але живу – доки люблю!..

Нема життя без сонця й руху,

без мови – знай! – немає нас.

Лиш рідне слово – Фенікс духу,

ним воскресаєм повсякчас.

Важка над обрієм завіса.

І хто?

Й куди нас поведе?..

Ведучих – глянеш! – достобіса,

а все наосліп ми ідем.

І так бува – життя немиле!

Того – взяли… Той сам вдавивсь.

Й чого ми ще не розгубили?

Від чого ще не відреклись?

Убогу душу – не зігріти,

де й слово кинуто на сміх…

І хто ж бо ми? Безрідні діти

на перехресті всіх доріг.

І пересичені… Й голодні…

І на коні… Й без голови…

Оця байдужість край безодні!

Цей п’яний гамір перезви!

Що ж… Можна й так.

І їсти, й пити…

Мовляв, помреш колись однак.

Живи – як є. Та страшно жити,

як все життя – питальний знак.

З розділу «Автографи ластівки»

Хіба ж не скарб – оці ліси?

І зелен-світ до небокраю…

В полоні вічної краси

живу і серцем воскресаю!

Здолаю тут гірку біду,

не закочуся десь горішком.

І де б не був – ізнов прийду

до тебе, лісова доріжко.

Вернусь до сивих голубів.

До тебе, дубе, славний витязь!...

Прийду вклонитися тобі,

весни з криниченьки напитись.  

***

Просто – сядь ось біля мене,

прихилися… І мовчи.

Слухай! слухай! – гай зелений

Солов’ями вже звучить.

Небо зоряні гостинці

сипле в річку уночі…

Просто – вийди у хустинці,

прихилися… І мовчи.

З розділу «Здолати слова невагомість»

О пошук слова…

Пошук слова!..

Як полювання змієлова.

За кожен похиб – плата люта.

Слова ж – і луки, і отрута…

Та час настав!..

Як правди хочем,

тупе мовчання – просто злочин.

І прагне мисль, і серце, й совість

здолати слова невагомість.

***

Мово рідна!...

Мово рідна!...Без тебе кругом

зачужіли і небо, і води.

Ти –мов сонце для серця мого,

ти – і щастя, і доля народу.

Не була ти у служках ніде,

не творила укази монарші.

Ти ясніла, яка радісний день,

запорізьким озвалася маршем.

Захищали тебе козаки,

як одвічну надію і віру.

Й помирали за тебе батьки

в казематах і дебрях Сибіру.

Прапоріла, як цвіт з оболонь,

вірна сестро

                   Слов’янщини мовам.

І несла Прометеїв огонь,

і гриміла Тарасовим словом.

Як же сталось? Коли і чому

зажила ти зневаги і кари?...

Наче доля лиха посилає чуму,

наче топчуть тебе яничари.

Шаленіє рок-н-ролу вігвам,

захлинаються вівці на плівці…

Чи не соромно вам?

Чи не боляче вам,

українці мої, українці?!

З розділу «На крутосхилі сивих літ»

Хто будеш ти?

Оцих думок тривожний рій!

Щодень кружляють без причалу.

Хто будеш ти, нащадку мій?

Кому прийдешність я вручаю?

Кому пісні, і мова, й сміх?

Не затягло б колючим терном!

Кому віддам надій моїх

під серцем виношені зерна?

Невже усе, усе – навік?...

І біль востаннє серце стисне,

бо вже ні вишень, ані рік,

ні звуки з поля материзни.

Мої тривоги зрозумій.

Вітрам ядучим не скорися,

Хто будеш ти, нащадку мій?

Крізь невідомість озовися!...

На крутосхилі сивих літ

На крутосхилі сивих літ

Замало сил…Нема горіння!..

І вже з дороги, з-за воріт –

не жду я третього цвітіння.

На крутосхилі сивих літ –

і ранок світлий, ніби вечір.

На крутосхилі сивих літ –

весняне сонце не щебече.

Не знайдеш в юність перебрід

і не злетиш, як пташка рання.

На крутосхилі сивих літ

всі квіти – кольору смеркання.

І все частіш дивлюсь назад,

І нижче все зболілі плечі…

Негусто друзів – що й казать!

«Иных уж нет, а те далече»…

Хіба – на річку чи на став?

Чаклуй на поплавок, на рибку…

Коли ж не те – судьба проста:

живи та жуй пенсійну скибку.

А носа вішати – то гріх…

Допоки в світі гук роботи,

ще є нескінченність доріг

для духу, розуму і плоті.

Тож все я виважу як слід,

не нарікаючи на силу,

ізнов огляну білий світ –

воно ж видніше з крутосхилу! 

Вірш «Сині птиці» Йосипа Дудки. Музика Валеріана Стратуци.