Тараса вічний заповіт
Ніхто з
нас не забуде!
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з нами буде!
Мета. Згадати біографічні сторінки
життя Тараса Шевченка; ушанувати пам’ять
видатного
поета; виховувати любов та повагу до творчої спадщини Великого
Кобзаря, його вагомий внесок у розвиток
української літератури; розвивати
творчість, акторські, декламаторські здібності
учнів, пам’ять.
Обладнання:на сцені інтер’єр селянської хати, портрет Т. Шевченка, прикрашений
рушником, підсвічник, свічка, біля
хати тин, лавка, квіти. На свято запрошений кобзар
Звучить
пісня “ По діброві вітер віє ...“ Слайд
діброви
Дівчатка виконують український
танець
На слайді:
Тараса вічний заповіт
Ніхто
з нас не забуде!
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з
нами буде!
Музика
стихає, виходять ведучі, читці окремо сидять збоку.
Ведучий
1. Тарас Григорович Шевченко...
Він був поетом
волі в час неволі;
Поетом доброти в засиллі зла. Слайд
Була у нього
незвичайна доля, (зображення України) )
Та доля Україною була.
Д. Павличко
Ведучий
2. Україна... Скільки в цьому слові
Смутку і жалю.
Ведучий 1. Україна – це
тихі води і ясні зорі,
Зелені сади і білі хати,
Лани золотої
пшениці,
Медові
і молочні ріки.
Читець 1 . Кращого
немає нічого в Бога,
Як
Дніпро та наша славная країна
Читець
2. Немає на світі України,
Немає другого
Дніпра.
Читець
1. А ви претеся на чужину
Шукати доброго
добра.
Ведучий 2. Україна –
це обшарпані, голодні люди.
Панське
та царське свавілля.
Праця
до сьомого поту. Злидні.
Читець
3. Благословенна хай буде
година,
І тая
хата, і село,
Що Україні принесло
З
великих – найбільшого сина.
Читець
4. Благословен той день і час,
Коли
прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими, босими ногами...
Читці виходять
На екран проектується хата Шевченка, музичний супровід
Видучий
1. Року
1814 з 8 на 9 березня за новим стилем темної ночі перед світанком у
селі Моринцях на
Звенигородщині в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана
Енгельгардта, блимнув у
вікні єдиний на село вогник:
народилась для пана
нова кріпацька душа, а
для України – великий співець Тарас Шевченко.
Читець 1. В
похилій хаті край села
Над ставом чистим
і прозорим
Кріпачка-мати, вбита горем,
Нещасна мати сповила
Його малого й
зажурилась
І цілу ніченьку
вона
За
сина-кріпака молилась
Ведучий 2. Хрестили новонародженого хлопчика 28 лютого (за старим стилем)
Ім’я підказали святці-список святих. Грецьке
ім’я Тарактикос
перекладається
як
,,здатний на непокору, бунтар”
Ведечий 1. Ішли роки. Тарасик підростав. Він
був меткий, непосидючий, цікавий,
допитливий, босоногий, часто замурзаний,
обірваний, пустотливий, але
розважливий,
розумний і добрий.
Ведучий
1. Ще з
дитинства Тараса вабила краса рідного краю. У мандрах міцно
вкорінювалась у
хлопчикові любов до України, передана від народження
з молоком матері,
батьківською мовою, з оповідями діда про славну героїчну
старовину, з піснями, які так любив слухати і
співати.
Сценка
Мати. Уже й вечір, ніч он-он настане, а
нашого Тараса ще й досі немає. ( До Катрі).
Катре, іди-но пошукай його.
Заходить сусід.
Сусід. Вечір добрий вам, сусіди.
Мати.
Доброго вечора й вам!
Сусід. Зайшов погомоніти перед сном. А ви ще, мабуть,
і не вечеряли?
Мати.
Та нам оце такий клопіт, що вечеря не у вечерю. Хлопець наш десь дівся.
Зранку як пішов, то ще й досі немає, вже й одшукали
всюди – як у воду впав.
Сусід.
Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур’янах... такий лобатий не пропаде.
Катря. (вбігає).
Мамо, тату, дивіться! Ось наш волоцюга! З чумаками прийшов.
Сусід. (встає). А й справді він, Тарас.
З’являється
Тарас.
Батько.
Де ж це ти був?
Тарас.
У полі був та й заблудив...
Мати. Ех ти, приблудо. Увесь день у мандрах, ще
й не їв, мабуть, нічого. Ходи-но в
хату вечеряти.
Мати, Тарас і Катря виходять на сцену.
Сусід. Ох, дав Бог неділеньку святу – то хоч трохи
одпочинемо.
Батько. Еге ж... А від завтра знову на
панський лан спину гнути до пізньої ночі. Хіба
тут одпочинеш? Ті пани все б нові укази видумали, аби
людей у більше ярмо
запрягти.
Мати. (виходить).
Ви тілько-но послухайте, що наш малий вигадує! І старий не
додумає того збрехати. Каже, бачив залізні стовпи, що підпирають
небо. Ой,
що з нього буде?!
Сусід. Усі на нашому кутку кажуть, що з вашого
Тараса щось добряче вийде.
Діду, розкажіть-но нам про
Коліївщину, Залізняка й Гонту.
Входить Тарас і Катря.
Сусід.
(продовжує). Ви, кажуть, теж були в
гайдамаках?
Дід. Еге ж! Гайдамаки! Ото
були люди.
Хвалилися гайдамаки,
На Умань ідучи:
,, Будем драти, пане-брате,
З китайки онучі!”
От якби знов та на панів, та за волю!
Батько.
Тарасе, а ти чого не йдеш спати?
Дід. Та хай уже слухає, виросте – розкаже
своїм дітям та онукам.
Виходять ведучі
Ведучий
3. Дуже любив Тарас свою матір. Найбільше подобалося хлопчику
пригорнутися до
матері й слухати розповіді про панів і кріпаків, про добро і
зло.
Виходить Тарас і мати
Тарас. Матусю, а чому так багато зірок на небі?
Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і
горить та свічка, поки
людина не помре. А як
помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Тарас.
Бачив, матусю, бачив, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її
свічка ледь-ледь тліє. А коли добра,
любить людей, робить їм
добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це
далеко видно.
Тарас.
Матусю, я буду добрим, я хочу, щоб моя свічечка світила найяскравіше.
Мати. Старайся, мій хлопчику (гладить
по голові).
Мати виходить , хлопчик сідає біля читців
Ведучий 4. Слухав малий Тарас сумні оповіді дідуся, матері, а в
серці неначе каміння
тиснуло від
болю за знедолених
(Музичний супровід із слайдами)
.
(Музичний супровід із слайдами)
.
Ведучий 3. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до
дяка. Учитися йому
подобалося. Та
недовго тривала ця наука. Від важкої хвороби померла його
мати. Щоб якось упоратися з сім’єю, батько одружився вдруге. Мачуха
зненавиділа чужих дітей. А особливо Тараса.
Щоб хлопець менше був на очах
лихої
мачухи, батько брав хлопця чумакувати. Та скоро і помер. Осиротівши,
Тарас пішов у найми.
Ведучий
4. В 11-рік свого народження Тарас
почув від мачухи: ,,Не жилець твій батько
на цьому світі –
помре скоро”. Заплакав
хлопець і вибіг з хати. Як жити
сироті? А батько, відчуваючи наближення
кінця, давав розпорядження щодо
майбутнього
свого нехитрого скарбу.
Ведучий 3. Тоді й почули люди від нього: ,,Синові Тарасові з мого хазяйства нічого
не
треба – він буде
незвичайною людиною; з нього вийде або щось дуже гарне,
або великий ледар, для нього моя спадщина або
нічого не буде варта, або
нічим йому не
допоможе..”
Ведучий 4. Осиротівши, малий Тарас був і
свинопасом, і наймитом, і слугою дяка в школі,
і учнем маляра, і кухарчуком, і козачком у пана.
Тарас.(хлопчик)
. Вірш
,, Мені тринадцятий минуло...”
До
слів... і хлинули сльози
(На екран
проектується картина ,, Тарас-пастух” І. Їжакевича)
Вбігає Оксанка
Оксана. (Підходить)
Чом же ти плачеш? Ох
дурненький,Тарасе, бач, як малий плаче.
Давай сльози тобі
витру ( витирає сльози).
Тарас. Оксано! Оксаночко! ( Посміхається).
Оксана. Не сумуй, Тарасику, Адже кажуть, найкраще від усіх ти
співаєш, найкраще від
усіх ти читаєш, ще й,
кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш маляром, еге ж?
Тарас. Еге ж , маляром.
Оксана. І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?
Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що нездатний. Ні, я
не ледащо! Я буду –
таки маляром!
Оксана. Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись,
де твої ягнята! Ой, бідні
ягняточка, що чабан у
них такий, - вони ж питоньки хочуть! Побігли, їх швидко
напоїмо!
Схопилися за руки й побігли
Читець Він посміхається весні,
Шукає радісна
Оксана
Його в степу між
бур’янів.
Шукає, кличе, наче мати.
Не заблукався б,
він, бува,
А перед ним папір
пом’ятий
Де перші вишились
слова.
В стрімкі рядки
до слова-слово,
Що стануть полум’ям колись,
А степом сивим,
полиновим
Хазяйські вівці
розбрелись
Дівчатка виконують хоровод під
пісню ,, Зацвіла в долині червона калина”
На
сцені сидить Тарас, малює і розмірковує.
Підходить козак.
Козак.
Здоров був, хлопче!
Тарас.
А здорово, діду!
Козак. Ти хто ж такий?
Тарас. Я – Тарас, а по батькові Шевченком звуть.
Козак.
А родина у тебе є?
Тарас. Я сирота, ні батька, ні неньки не маю, а брати
мої та сестри весь день Божий
мусять працювати на
панщині. Та знаю я від діда Івана, що не завжди був мій рід у
неволі... знаю, що
колись мої предки, славні козаки, у саму Візантію в походи
ходили, бідних братців
християнських із бусурманської неволі визволели. Славний
був колись козацький рід!
Козак. А де ж живеш, хлопче?
Тарас. У тому селі, що там унизу в Кирилівці, що
належить панові Енгельгардтові.
Козак. То, значить, твоя батьківщина.
Тарас.
Не тільки це село моя батьківщина. Бо моє все: і лани широкополі, і Дніпро поміж
зеленими берегами, і
голосні його пороги. Мій і Київ золотоверхий, і вся Україна,
і все українське – прекрасне
– все моє!
Козак.
Все кажеш?
Тарас.
Все, бо люблю всю її! А коли пісню давню, думу козацьку заспіваю, здається, що
цілий світ мій.
Козак.
А що ж ти тут робиш?
Тарас. Ягнята стережу, та не свої. Але коли виросту,
буду пісні – вірші писати про давню
славу, про волю
козацьку. Буду картини малювати, змалюю всю красу України,
щоб усі знали, що кращої
за неї нема в усьому світі!
Козак. Бачу, хлопче, ти той, кого я давненько шукаю!
Ходи-но зі мною. Оце, хлопче, давня
воля спить ( показує рука) . Це давня слава в землю
закопана. Міцно заснула вона,
та навіки. На те й
шукаю по всій землі нашій хлопчини, що розбудить її.
І знайшов тебе, мій
сину... Ось тобі, дитино, золоте перо! Бо не шаблею будеш
давню славу будити, а оцим пером(дає хлопчику перо).
Читець І виріс він, і кобзу взяв
І струн її торкнувсь рукою –
І пісня дивна полилась,
Сповита вічною тугою.
Читець В тій пісні людям він співав
Про щастя, про добро, про
волю,
Будив зі сну, пророкував
Їм вищу і найкращу долю.
Ведучий 1. Із далекого босоногого дитинства лине в майбутнє
спогад про злиденне життя
сироти, лине в майбутнє мрія про щастя в
рідній домівці, про радість батька,
що милується своїми дітьми,
щастям кохання, лине в майбутнє мрія про
біленьку хату у вишневому
садку
Мультфільм « Садок вишневий коло хати»
Ведучий 2. Доля не була ласкавою до Тараса Шевченка. Своєю
трагічністю вона схожа на
долю України. Але,
незважаючи на це, з його серця виринали вистраждані
слова ,,караюсь, мучусь,
але не каюсь”
Ведучий 1. Тарас Григорович Шевченко – поет, письменник,
драматург, художник,
академік (слайди)
Ведучий 2. Тяжко було на душі поета, гірко. Сумує він, думу
тяжкую думає, виливає свій
біль на папері.
Кобзар
виконує пісні ( ,, Думи мої думи...” та інші)
Ведучий 1. За
бунтарські вірші 30-річного Тараса забрали в солдати. Та незважаючи на
заборону, Тарас Григорович
писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Будучи
на засланні в далеких степах Казахстану,
він дуже тужив за Україною.
Діти читають вірші Шевченка
Читець ,, Мені однаково”
Читець ,, Зоре
моя вечірняяя”
Читець ,, За сонцем хмаронька пливе”
Читець ,, Тече
вода з-під явора”
Ведучий 4. Не відало самодержавство , що є вища справедливість самої Долі. Тарас
просив лише затишку, а доля
подарувала йому весь світ.
Ведучий Т. Г. Шевченко все своє творче життя пройшов пліч-о-пліч з піснею. Вона
окриляла його в «казармі
нечистій» , вона првідною зіркою сяяла йому в
глухій миколаївській Росії і
була завжди музою- розважницею
Читець 1. Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену самого
Бога,
За неї душу
погублю!
Читець 2.
Любітеся, брати мої,
Україну любіте.
І за неї,
безталанну,
Господа моліте.
Читець 3.
Свою Україну любіть.
Любіть її во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть
Ведучий 1. А ось останні рядки Шевченкової музи. Твір датується у ,,Кобзарі” 15 лютого
1861 року
Ведучий 2. Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили – гори на степах
І веселенько заспіваєм
,, У перетику
ходила”( дівчатка виконують пісню)
Ведучий 2. Тараса
вічний заповіт
Ніхто з нас не забуде!
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з нами буде!
Ведучий 1. З лівого берега Дніпра видно вкриту
деревами чудового парку гору – могилу
Кобзаря( слайди).
Ведучий
2. Здалеку її бачать ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття
дивиться
Великий Кобзар звідси на Україну, якій
віддав усі свої думки й почування.
Звучить
,, Заповіт”
Слайд
(Музика звучить тихіше)
Ведучий
1. Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Тарас Григорович Шевченко
залишатиметься в пам’яті
нащадків, бо є й буде Україна і народ український,
який пам’ятає його заповітні слова:
Ведучий 2. « Вставайте, кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте
Ведучий 1. Тоді збудеться найзаповітніша мрія
поета, здійсненню якої віддав усього себе
Тоді оживе добра слава
Слава
України
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Ведучий 2.
Оживе добра слава і розкаже,
Що діялось в
світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти
(Пісня звучить
голосніше )
Немає коментарів:
Дописати коментар