Гра "Визнач відмінок числівника"
https://learningapps.org/2216006

Свято рідної мови «Нас єднає мова»( до Міжнародного дня рідної мови)

         Свято рідної мови

 «Нас єднає мова»

                                                                   Міжнародному дню

                                                                                         рідної мови

                                                                                       присвячується

 Мета: розширити знання учнів про українську мову, за допомогою поетичного слова показати її красу та багатство , важливість мови як засобу спілкування;

формувати розуміння того, що  мова - скарб, без якого не може існувати ні народ, ні держава; сприяти усвідомленню значення рідної мови;  виховувати любов до рідної землі, до рідної мови, до її носія – українського народу, до держави Україна, до народних традицій; прагнення передати нащадкам наш скарб – українську мову.

         Звучить пісня про Україну, на екрані - слайди.

         На фоні ліричної мелодії

Читець               

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе, як є, - дорога, явори.

Усе моє, що зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

                                      Л. Костенко

         На сцену виходить дівчина, зажурена, утирає сльози, опускається додолу. Діти   здивовані   її   з'явою,    оточують   дівчину   та розпитують.

1 учень. Що сталося, дівчинко?                                        

2 учень. У тебе якісь горе, біда?

3 учень. Скажи нам - ми тобі охоче допоможемо.

Дівчина (підводить погляд, зітхаючи, стиха промовляє).

Я йду-мандрую сотні літ...

Уже мені не милий світ!                                                

Притулку я собі шукаю,

Але його ніде немає…

Чомусь усюди - там і тут!

Мене якісь людці женуть

Зі шкіл, із вулиць, з дому-хати...

Скажіть: де правдоньки шукати?!                                   

1 учень. То, може, скажеш, що ж із тобою сталося?

2 учень. Невже ти не віриш, що ми допоможемо тобі?     

3 учень. Неодмінно!                                                            

Дівчина (сумно).       Тут навкруги  земля моя,

Та все навколо - мов чужинське...

Скажіть: де опинилась я?                    

Чи в Україні я, чи ні?

Чи, може, десь на чужині .

Я -  ваша мова українська?!                              

2 учень. Ми знаємо, що тебе принижували, зневажали, та знай: твоя земля -  це  Україна!        

1 учень. Утри сльози з блакитних вічок!

Троє учнів разом. Нам із тобою - жити вічно!

Дівчина (витирає очі, підводиться, усміхається привітно)             

Ну якщо так, - то з вами я!                                        

Нехай цвіте земля моя!                                               

Читець 1. Все для людини: небо і поля...                       

І кожен має право розмовляти                      .

Тією мовою, що нам дала земля,              

Співати пісню, що навчила мати.                          

Читець 2. Нам в Україні всім судилось жить,                        

В краю, де кожна квітка голос має!                            

Тож українська мова хай звучить,                                     ^:

Над цілим світом хай вона лунає!

Читець 1. Не можна небо хусткою закрить,

Не можна океанів осушити...

Так мову рідну не заборонить -                               

Нам українською судилось говорити                   

Читець 2. Хай рідна мова сили набира -                                  

Свята і чиста мова материнська.

І ось для свята вже прийшла пора, 

Нехай лунає мова українська.

( фанфари)    

Ведучий 1. Доброго дня шановні гості! Сьогодні ми запрошуємо

 вас на щире слово

Ведучий 2. Мудру бесіду

Разом. На торжество рідної мови 

Ведучий 1. За рішенням ЮНЕСКО, всі народи Землі щорічно 21 лютого відзначають Міжнародний день рідної мови.

Ведучий 2.  Цього дня кожен громадянин будь-якої країни, ушановуючи рідну мову, ще більше відчуває свою приналежність до рідного народу.                       

Ведучий 1. Мова  - інструмент, який об’єднує націю, народність, народ у єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.   

Ведучий 2. Найперше було слово…

 Виходять дівчатка із свічками. Хлопці в темному одязі зображують темряву. Відповідна музика

1 дівчина. Спочатку було Слово.  Крізь темряву й хаос Воно, як вічне диво, Над  світом піднялось.

2 дівчина.  І стало Слово світлом.  Посеред ночі й тьми.

3 дівчина. У Слові все розквітло, Із Слова вийшли ми. І слово було Богом

1 дівчина. І розділились в Слові Добро і темне зло

Ненависть із любов’ю і все, що з ним прийшло.

2 дівчина. Через усі завали, продажність, ницість, лесть за словом протували

Обов’язок і честь

3 дівчина. Найперше було Слово

Наш світ мине, як день.

Мине і світу слава та Слово – не пройде.

Ведучий 1. Рідне слово...  Воно тішить душу.  Українська  мова – то невичерпне джерело, скарбниця народного духу.  Вона порадник і вчитель тим, хто її любить і шанує, і суддя тим, хто її зневажає.                                                    

Ведучий 2. Наш земляк, письменник,  Борис Антоненко-Давидович часто згадував своїх бабусь – роменську та недригайлівську. Від однієї з них чув легенди, що на дні Сули козаки, відступаючи від ворожого війська, приховали скарби.

Інсценізація вірша О.Ющенка «На варті рідної мови».   

                    Йому бабуся говорила:

                   -У річці, на самому дні,

                    Там повне золота барило –

                   Дістать його вже не мені...

                   Хто знайде сховані скарби

                   Ще із козацької доби?

                   ... І мріяв хлопчик про оте

                   Багатство давне, золоте:

                   - Як виросту - почну шукати

                   Оті приховані дукати.

                   Вже не один суворий вік

                   Скарби вартує водяник.

                   І хлопчик відповів бабусі:

                   - Водяника не побоюся!

                   …Літа минають, і казки

                   Спливали хвилями ріки.

                   Та не забув юнак про них,

                   Тих легендарних, золотих –

                   Він мріяв, виростав, мужнів,

                   Зростала з ним скарбниця слів.

                   І навіть лютої доби

                   Відгукував старі скарби,

                   Вела до пошуків любов,

                    Незмірні поклади знайшов…

                   Вони - то знайдені слова,

                   Народу мова світова,

                   Непереможна, вікова,

                   Велична українська мова –

                   Життя народного основа.                                                

Ведучий 2. З 1991 року в нас є своя держава, воля, своя мова. І хоч як глумилися з нашої мови, принижували її, забороняли й не хотіли  слухати й чути її звуки, а вона всупереч усьому жива, розвивається. 

Кліп про українську мову «Українська мова плюс».

Ведучий 1. Мабуть, немає жодного письменника, який не висловив би любові до рідної мови і своєї тривоги за її долю, який би не покладав би на неї найбільших надій, бо доля народу від долі рідної   мови невіддільна.

 Ведучий 2. А скільки епітетів зібрано митцями для характеристики нашої мови. Вона і солов'їна, і волошкова, і калинова, і трембітна…  Це невмируще і невичерпне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той всохне від спраги.                                                          

На слайді: Українська мова: мелодійна, багата, розмаїта, вона м’яка, вона модна, вона унікальна.

На сцену виходять Соняшник, Калинка, Барвінок.

 Соняшник. Я - син Сонця і Землі української, символ світла і   життєствердження.                                                                                   

Калинка. Я - символ рідного краю, родинного достатку, а ще дівочої краси й вірності.                                                                

Барвінок. Я - символ віри у свої сили. Благословенним і чарівним, уважають   той   край,   де   росте   барвінок.   Недаремно   Україну барвінковим краєм. А ще я символізую вродливого,  сильного парубка.                                                                                      

Усі разом. Ми щиро вітаємо всіх на святі української мови.

Музика.   На сцену виходить Мова.                                                                      

Мова.        Я - ваша рідна українська мова,   

                   Як путівець, між нивами проста,                                     

                   Барвиста, наче далеч веселкова, -                                          

Такою увійшла до вас в уста.                                                

З  роси, проміння,  шуму колосків

Дарую чисте українське слово,                                            

Аби з ясних слов’янських берегів,                                                      

У світі засвітилося дніпрово.

Соняшник. Здрастуй, Слово, українська Мово,                      

                   Здрастуй на межі тисячоліть.

                   Квітни калиново, барвінково.

                   Засіяй, мов соняшника віть.

Калинка.         Тобі, Мово, ясна зоре,                                     

                   Дзвінко пісню заспіваєм!                          

                   І над багатствами твоїми                                  

                   Ми душею завмираєм.

Барвінок. З Шевченком у душі і серці

                   У синю даль ідем, прямуєм.

                   І пісню щиру, задушевну

                   Вітчизні милій подаруєм.  

Звучить пісня                                                                       

Читці.  1. Я - кровинка твоя Україно,

         Твоя крапля у вічному русі.                                 

         Піднімайся скоріше з руїни,                            

         Я до тебе всім серцем горнуся.

2.Ти ще юна та промислом линеш

Із минулого прямо в грядуще.      

Твоя мова - це пам'ять нетлінна,

Твоя мова - повік невмируща

3. Симоненка це слово й Шевченка,

Слово Лесі і слово Олеся.

Моя мова - це Ліна Костенко,            

Що лунає в святім піднебессі.                         

 4.  О мій Боже, вклонюся доземно  

Твоїй волі і духу святому.

В серці солодко, зоряно, щемно…

Я – дитя українського дому.

Ведучий  2. Поезія звучить. То, мабуть, серця струни,

                   То цвіт весніє, непорочний, юний,

                   То жебонить джерельце чисте-чисте,

                   То квіти ронять росяне намисто.

                   Звучить поезія. За словом сяє слово –

                   Моя кохана українська мова.

Ведучий 1. Справді, приємно слухати ніжну, витончену, зі смаком, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, на жаль, не завжди так буває. Поет М. Рильський закликав : «…пильно й ненастанно політь бур’ян». А бур’яну у нашій мові так багато!

Ведучий 2. У мовлення вкрадаються так звані «сучасні вислови», які насправді є вульгаризмами. Слова «класно», «кльово», «прикид» та інші засвідчують про духовну вбогість людини, відсутність у неї національної свідомості. Забур’янює нашу мову суржик. Дехто забуває, що чистота мови, її багатство – така ж необхідна річ, як і чистота тіла, охайність одежі. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.

Читець.     Закультурилася жінка до самого краю:

                   Хто вона і як говорить, вже й сама не знає:

                   По-російськи чи вкраїнськи – розібрати трудно,

                   Тому й  слухать її мову, слово й честі, нудно.

                   Вже вона не розуміє, тільки «понімає»,

                   Уже й прати не уміє, а лише «стірає».

                   Вже у неї не дитина, а чудний «ребьонок».

                   Вже їй діти допікають до самих «пічьонок».

                   Вже вона «білльо» купує, але не білизну,

                   Вже й життя нема у неї – є красива «жизня».

                   Не дивуйтесь, добрі люди, з такої натури,

                   Це ж вона, нещасна, робить заради культури.

                   Їй здається рідне слово пошани не гідним,

                   І тому гордує жінка своїм словом рідним.

                   Їй здається, культурнішим слово «руське» буде,

                   А не бачить, що із неї глузують всі люди.

                   Бо вона тепер не «руська», ані українка,

                   А лиш просто безтолкова, нерозумна жінка,

                   Що себе не поважає, ні свого народу

                   І собі приносить сором, і своєму роду.  ( І. Ліщина)

Ведучий 1. Павло Глазовий не міг бути байдужим до того, що в Україні зневажають рідну мову. Палким, часом дошкульним словом  намагався розбудити українство, яке вже й не знало до ладу, хто ж воно є насправді.

Учні читають гуморески Павла Глазового.                                   

Інсценізація гуморески П.  Глазового «Кухлик»

Автор:                          Дід приїхав із села, ходить по столиці.

                                      Має гроші - не минає жодної крамниці.

Попросив він:

Дід:                               - Покажіть кухлик той, що з краю.

Продавщиця:               - Что? Чево? Я нє панімаю.

Дід:                               - Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.

Продавщиця:               - Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.

Автор:                          Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

Дід:                               - На Вкраїні живете й не знаєте мови.

Автор:                          Продавщиця теж була гостра та бідова.

Продавщиця:               - У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.

Автор:                          І сказав їй мудрий дід:

Дід:                               - Цим пишатися не слід,

                                      Бо якраз така біда в моєї корови:

                                      Має, бідна, язика і не знає мови

Павло Глазовий « У трамваї» (слайд « Трамвай»)

Автор:                 У трамваї повно.

І пасажир:           - Что ви за народ?

                            Впереді слободно, проході вперьод!

ІІ пасажир:          Ти чево, чувішка, прьосся на носок?

                            Опупєла, что лі? В головє пєсок?

ІІІ пасажир:         Нікакіх пойнятій об культуре нєт.

                            Убєрі свой локоть, он же как шкілєт. 

ІV пасажир:        Дама в полосатом, топай вєсєлєй!

                            Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.

ІІ пасажир:          Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!

                            Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.

ІV пасажир:        Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!

                            Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.

V пасажир:                   Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?

                            Я же тібя спрашую русcким язиком!

Автор:                 Так, бува, в трамваї здоровань гука.

                            А у нього мова, чуєте, яка?

                            І, либонь, гадає лобуряка той,

                            Що російську знає, як той Лев Толстой. 

Заморські гості

Прилетіли на Вкраїну

Гості із Канади.

Мандруючи по столиці,

Зайшли до райради.

Біля входу запитали

Міліціонера:

- Чи потрапити ми можем

На прийом до мера?

Козирнув сержант бадьоро.

- Голови немає.

Він якраз нові будинки

В Дарниці приймає.

Здивуванням засвітились

Очі у туриста

- Ваша мова бездоганна

І вимова чиста.

А у нас там, у Канаді,

Галасують знову,

Що у Києві забули

Українську мову.

Козирнув сержант і вдруге -

Не дивуйтесь,- каже -

Розбиратися у людях

Перше діло наше.

Я вгадав, що ви культурні,

Благородні люди,

Бо шпана по-українськи

Розмовлять не буде.

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…»

(Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках)

Мати:

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Донька:                                Забувають діти мову матерів.

                                              Глянь, від того болю світ аж посірів.

                                               Стогне від розпуки зранена земля,

                                               І сивіти стала матінка моя. 

Мати:        Доню моя, доню, синьоока зірко,

                   У житті буває солодко і гірко.

                   Як би твої очі не манили зваби,

                   Не посмій вчинити Батьківщині зради.

                   Не посмій зламати гілку калинову –

                   Сиротою станеш, як забудеш мову.

                   Можеш призабути запах рути –м’яти,

                   Але рідну мову мусиш пам’ятати.

                   Можеш не впізнати голосу діброви,

                   Та не смій зректися маминої мови!

Ведучий 2. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». Мова – найвищий  показник культури людини, вимір її духовності. На жаль,  культура мовлення наших сучасників не завжди висока, а ставлення  до неї часом цинічно зневажливе. Подивіться, будь ласка, сценку , можливо, у ній упізнаєте себе.                     

Інсценізація «Зустріч друзів»

Вася. Пашлі надвір. Там такі класні соревнованія.

Михайло. Ходімо..

Василь. Ти за кого будеш боліти?

Михайло. Та, напевно, за своїх уболіватиму.                                

Наталка. Пацани! Подождіть мене. Подивіться, який у мене гарний цвіток для победітєля!                                                                  

Михайло змінився на обличчі, але не захотів образити друзів.

Слухай, Васю, а твої батьки у відрядженні?

Василь. Да. А чьо ти хотів?

Михайло. Та хотів попросити у твого тата один підручник. А коли вони повернуться?                                                                 

Василь. Да на тій неділі.

Михайло. Ти знаєш, я ніяк не збагну, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови, калічить її. Задумайся, Васю, у якій країні ти живеш. (Іде від нього)

Наталка. Ну і двоюшник ти, Васю, навчись говорити.                 

Василь. А ти сама як балакаєш: двоюшник, цветок, де ти таких слів набралася?

Наталка. Злий ти, піду до Михайлика (тікає)

Василь. Наталко, я не хотів тебе образити. 

Ведучий 2. Кожна людина, яка поважає себе, країну, не буде  калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, зрозумілою для всіх мовою.

Ведучий 1.  Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягнути розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув красу, відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері; як добрим ім'ям своєї родини.

Ведучий 2. Ми з вами отримали у спадок багату, розвинену, мелодійну мову.;

Українська мова має свою особливу музикальність. Незбагнена душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душі нації.

Виконується музична мініатюра на скрипці

Ведучий 2. Нас навчає Мова

                   У дружбі усіх жити.

                   Як доньки й сини її,

                   Всім так чинити

Ведучий 1. Пропонуємо вашій увазі казкову історію про те, як живуть люди у  володінні її величності  Мови.

Звучить казкова мелодія. Інсценізація казки про частини мови.     

Ведучий:
         — За горами високими, за морями глибокими є славна і благодатна земля. З давніх-давен під блакитним небом там вирощують золоті хліба, плекають квітучі сади, складають найкращі в світі пісні.

         Владарка цього краю — Мова Солов'їна.

Мова: Хочу почути, який лад і порядок у моїй країні, чим займаються мої піддані та чи вміють шанувати злагоду і єдність...

Заходять «Частини мови».

Іменник:
         — Я вітаю тебе, пресвітла княгине, від імені найчисельнішого, найважливішого, найчастіше вживаного племені слів. Ми, іменники, називаємо все: предмети, явища, почуття...

Прикметник:
         — Усе, що сказав мій брат Іменник, — правда. Та не слід забувати й інші племена. Без мене, Прикметника, не скажеш, що квітка — гарна, дівчина — вродлива, матуся — ніжна, а Вкраїна — рідна. Що молодість — прекрасна, дитинство — незабутнє, а старість — мудра.

         Що Бог — милосердний, земля — свята, хліб — насущний, наука — потрібна, злодійство — ганебне, а книга — безцінна... Адже важливо знати не тільки, хто ми, а й який, яка, яке, які ми.

Займенник:
         — Я не можу вихвалятись, як Іменник і Прикметник, бо ми, Займенники, не такі чисельні й не такі яскраві та пишні.

         Нас небагато, ми маленькі, але завжди готові прийти на допомогу ближньому, зайнявши його місце у мовленнєвому потоці. Ми, Займенники, вірно служимо Матінці Мові .

Числівник:
         — Усім хочеться заможно жити. А якщо хочеш бути багатим — мусиш уміти лічити гроші. Отож без нас, Числівників, годі й братися хазяйнувати! А чи знали б ви, скільки тисячоліть існує наша материнська мова, коли засновано Київ, у якому році хрестили Русь, скільки років прожив Тарас Шевченко?
Дієслово:         — А без мене взагалі не можна уявити життя. Зі мною сонце світить, земля родить, люди працюють, діти граються, вчаться, ростуть. Я і хліб печу, і казку читаю, і одяг шию, і в морі плаваю, і Вітчизну люблю, й міста будую, і зло караю.
Прислівник:         — Так, брате Дієслово. Ти — рух, дія, думка, поступ. Але чи знали б усі, де, коли, як і з якою метою ти звершуєш свої справи, якби не ми, скромні Прислівники? Вдень і вночі, влітку і взимку, давним-давно, колись і тепер — завше поруч з тобою — я, Прислівник. І, незважаючи ні на що, залишаюся незмінним.
Прийменник:
— Я хоч і не маю самостійного значення, та виконую важливу і благородну місію. Я слова між собою єднаю, дружбі їхній сприяю. Без мене не визирнеш у віконце, не розкажеш про кінофільм, не сядеш за стіл, не підеш до школи, не поділишся з другом.
Сполучник:
— Ми з Прийменником — службові, вірно служим нашій мові. Приміром, я, Сполучник, з'єдную однорідні члени речення, а прості речення зв'язую у складні.Мова:
— Ви порадували мене, добродії, переконавши у тому, що її Величність Мова Солов'їна житиме і процвітатиме вічно. Бо всі ви живете дружно, в єдності й гармонії. А в єдності — сила народу.

Всі:
— Боже, нам єдність подай.

Пісня « Мова єднання»

Читець 1. Як хочеш, друже, шану всюди мати,

Навчися рідну мову шанувати.

Вона-твоє обличчя, твоя доля.

На це була свята Господня воля.                                

Ще в давнину признав її весь світ   

Та скніла у неволі тьму століть.           

Тепер вона розкута і підмоги

Від нас чекає, що б звестись на ноги.

Читець 2.             Нам тільки із нею рушати в майбутнє

                            Або зоставатись без неї у путах.                           

                            Шукати без неї десь долі - це марно,                    

                            А з нею - повсюди нам любо та гарно!                      

                            Ми діти її у своїй Україні:

                            Одна в нас вона, як і наша країна!  

                            Все з нею здолаємо гордо й сміливо,

                            А їй ми віддячимо словом і ділом!..                  

         На екрані слайди із зображенням журавлиного ключа у небі. Звучить тиха мелодія, уривок з фільму « Гуси-лебеді летять»

Читець

Про що курличуть в небі журавлі

Вертаючись із вирію додому?

Чи не про те, як на чужій землі

Почули мову змалечку знайому?!

Про що вітри шепочуть навесні,

Перелетівши океани сині?

Чи не про ті окрилені пісні,

Що линули у даль від України?!

Летіть, летіть, нестримні журавлі,

Через усі держави і кордони,

Несіть привіт від рідної землі

Усім, хто вірить в неї безборонно!

Усім, хто зміг у серці зберегти

І землю ту, і мову ту єдину,

Хто крізь усі негоди і світи

В собі проніс любов до України!

А.Матвійчук

Ведучий 2. Дорогі друзі! Зробімо все, щоб рідна мова здіймалася, як журавлина, на потужних розмахах відроджених крил. Будьмо ж пір’їнками тих крил і в своєму леті не біймося досягнути висоти українського неба.

Ведучий 1.  Ми - українці - велика родина,

Мова і пісня у нас солов'їна.

Хай квітне у лузі червона калина,

Бо ж рідна земля для всіх нас - Україна!

Учитель. Наша мова - це тонкий інструмент, життєдайне джерело, без якого ми не зможемо  жити ані дня, ані хвилини. Тож нехай свято рідної мови стане святом щоденним, нехай наша мова дарує радість життя.

         Пісня.